Комуністичний терор

Деталі

червня 23, 2018

Автор: Super User

Перша хвиля утисків на релігію прокотилася ще після 1919 р., коли постановою Ради Народних Комісарів було конфісковано усе костельне майно яко державне. Пізніше надавалося в оренду вірним їхнє ж власне майно (храми, костельні речі і т. д.) за непомірну плату. Це була репетиція майбутнього терору. Почався плановий наступ більшовицької влади на знищення усього, що нагадувало б про релігію.

На початку 20-х рр. почалося відбирання храмів і костельного майна у вірних під приводом, що воно й так державне, а держава має допомогти жертвам голоду, що набрав обертів після військової розрухи. Хоча люди пропонували скласти грошову або матеріальну допомогу, та з боку влади надійшла відмова. Це було фактичне грабування багатьох храмів, грабували все що можна було винести, що ні – знищували. До кінця 20-х на дорогах та перехрестях Городоччини не стояв жоден хрест, жодна фігура Христа чи Божої Матері. Також почалося масове переслідування та знищення священиків і вірних, “живих храмів”. Соловки та інші табори стали кінцевою зупинкою не для одного священика. Тортури, а потім смерть – така доля чекала багатьох католицьких священиків з усього Радянського Союзу. Лише небагатьом пощастило бути обміненими на більшовицьких військовополонених у Польщі. Українська земля тоді густо вкрилася масовими похованнями розстріляних людей, що мали хоч найменший зв’язок з релігією.

            В 1932 р. входить в дію сталінська п’ятирічка, названа “безбожницькою”, спрямована на повне знищення релігії. Це вже була не “толерантна” гра з вірними, а нахабна, жорстока, варварська ліквідація. Вона мала проводитися в кілька етапів, до 1935 р. – зачинити усі храми, до 1937 р. – повне перекваліфікування в “культурних” цілях (кінотеатри, архіви, бібліотеки, органні зали, склади та ін.), або ж цілковите знищення.

            В Городку ще в 1930 р. зачинено костел св. Анни та влаштовано в ньому склад збіжжя. В 1932 р. зачинено костел св. Станіслава, що супроводжувалося його грабуванням та плюндруванням. Винесено багато золотих та срібних речей, давній орган розбито “на сопілки”, знищено багато літургійного одягу, а з великої костельної бібліотеки влаштовано таке ж саме велике багаття. Дзвони, котрі люди намагалися врятувати, закопавши у землю було віднайдено та знищено. Вдалося врятувати тільки залишки, серед них – ікона св. Антонія Падуанського, яку один парафіянин ціною власного життя виніс з костелу, обмотавшись нею під одягом. Суміжно зачинено церкву та єврейські синагоги. Їх спіткала та ж доля що й католицькі храми.

            Завершальним акордом більшовицької кривавої опери стало 8 вересня 1936 р., коли на світанку потужними вибухівками висаджено в повітря одночасно декілька храмів: костел св. Станіслава, костел св. Анни, церкву св. Олександра Невського та єврейську синагогу. Цілі будівельні матеріали, які залишилися з костелів влада використала при будівництві міського будинку культури, який навіть вкрили жерстю знятою з костелів. З битої цегли, що лишилася по церкві, вимощено дорогу. Наступним етапом стало нищення цвинтарів та капличок. Вціліла лишень католицька цвинтарна капличка, з якої пізніше і розпочалося релігійне відродження.