АА і Ал-Анон

Деталі

червня 25, 2018

Автор: Super User

 Сімейні групи Ал-Анон - це  товариство родичів і друзів алкоголіків, наркоманів, - які діляться один з одним своїм досвідом, силою і надією, щоб розв'язати загальні проблеми. 

 Ми віримо, що алкоголізм, наркоманія - це сімейна хвороба, і що зміна відношення до нього може сприяти одужанню.

Ал-Анон не пов'язаний з якою-небудь сектою, віросповіданням, політичним угрупуванням чи установою; не бере участь в полеміці з будь-яких питань; не виступає та не засуджує будь-яких тверджень. Членство в ньому безкоштовне. Ал-Анон - це об'єднання, яке цілком існує на добровільні пожертвування своїх членів.
У Ал-Анона тільки одна мета: допомогти сім'ям алкоголіків та наркоманів. Ми допомагаємо, дотримуючи Дванадцять Кроків, даючи втіху сім'ям алкоголіків, наркоманів, розуміючи і підбадьорюючи самих алкоголіків, наркоманів, що усе можна змінити. 

 СПІВУЗАЛЕЖНЕННЯ – ЩО ЦЕ ТАКЕ?

 ”Ми віримо, що алкоголізм – це хвороба цілої родини, і що зміна відношення до нього може сприяти одужанню” З  преамбули товариства Ал-Анон. Ось уже близько 60 років ці слова звучать в цілому світі на початку зустрічей  груп  Ал-Анон,  куди приходять родичі і друзі осіб, узалежнених від алкоголю чи наркотиків, щоб знайти тут розраду і допомогу. В Львові групи почали працювати 15 років тому. В часи мого дитинства нам часто говорили, що нема в нашій державі жодної сім’ї, в якій би хтось не загинув на війні. Зараз нема жодної сім’ї на Україні, яка б не зазнала втрат через алкоголь чи наркотики. Війна триває. Жорстока і бездушна, як і кожна війна, вона щороку вириває з сімей тисячі життів наших чоловіків, жінок і дітей. Алкоголізм і наркоманія стали настільки поширеними, що ми вже починаємо  звикати до цього, як до буденного явища. І стараємося не помічати.  Поки це не зачіпає безпосередньо нас. 
    Я ходжу по вулицях, зазираю в стривожені очі людей і бачу в багатьох з них невисловлені болі, страждання і страхи. Алкоголізм, а тим більше наркоманія  в нашому суспільстві поки що є тавром, і тому встидно признатися. Як правило, не розуміють, що це хвороба, і таврують не лише самого хворого, але і сім’ю, яка вже і так терпить понад всяку міру. Тому люди звертаються за допомогою лише тоді, коли ситуацію вже неможливо приховати від сторонніх очей. Численні оголошення в газетах, на стовпах і дошках оголошень обіцяють перервання запою, кодування, підшивання і таким чином вилікування від алкоголізму. Але це не зовсім правда, а деколи й зовсім неправда. В кращому випадку це буде тривала перерва у вживанні і тимчасовий відпочинок для тіла людини від одержимого бажання  пиття. Проте хвороба узалежнення зачіпає не лише тіло, але і психіку, і душу. Ми кажемо , що це трьохрівнева хвороба: хвороба тіла, психіки і душі. А в нашому, українському, особливому випадку, це ще великою мірою і хвороба соціуму. Відповідно, якщо лікувати тільки тіло, хворобу не здолати. Якщо лікувати тільки алкоголіка, а його оточення залишити без змін, в нього нема ніяких шансів на одужання. Майже завжди близькі члени сім’ї вважають себе повністю безгрішними, ідеальними, повними святого обурення суддями нещасного хворого, який грає в сім’ї роль ”цапа-відбувайла”(по-російськи ”козла отпущения ”), і йому всі дружно витикають його пиття як причину всіх сімейних проблем. Часто молода дружина в праведному гніві кидає своєму питущому чоловікові: ” Якби ти мене любив, ти б кинув пити! ” – не розуміючи глибини проблеми, а разом з тим і глибини страждань хворого на невиліковну хворобу, який вже давно п’є не тому, що хоче, а тому, що не може не пити. Така поведінка найчастіше є тільки провокацією чергового пиття, поштовхом до наступної чарки, наступного кола страждань цілої сім’ї.  Уявляєте, якби вам сказали: ”Якби ти мене любила, ти б не хворіла діабетом! ”, а в черговому приступі хвороби замість допомоги ви б отримали докори і скандал? Звичайно, не всі, що п’ють, є алкоголіками, бувають і звичайні п’яниці, і треба навчитися в кожній конкретній ситуації це розрізняти. На жаль, наше суспільство ще дуже далеке від розуміння того, що таке алкоголізм і наркоманія, а ще дальше від розуміння того, наскільки важливо працювати над собою не лише  самому узалежненому, але і його близьким. 
Ось декілька історій з життя.
    ”Відчуття, що я чужа серед товариства, не покидало мене з дитинства. Я почувала себе  не в своїй тарілці в будь-якій компанії. Це відчуття так змучило мене, що я врешті відчула себе цілком самотньою і стала зовсім уникати людей. Я була в стані цілковитого розпачу, коли прийшла в Ал-Анон. Моя присутність на зборах спочатку видавалась недоречною, бо в моєму близькому оточенні не було людей, залежних від алкоголю – питущими були хіба мої дідусі. Але вже на першій зустрічі довідалася, що алкоголізм – це хвороба, що вражає  не тільки того, хто п’є, але й оточуючих його членів сім’ї. І справді, схильність до надмірного пиття часто передається з покоління в покоління. Коли я почула розповіді інших людей, я відразу розпізнала в них свою ситуацію. Вперше в житті я відчула себе своєю серед людей, які розуміли мої проблеми і знали, що я переживаю. В Ал-Аноні я знайшла тих, що розуміють мене, як ніхто в житті до цих пір.”
    ”Моє сімейне життя складалось на початках дуже добре. Ми з чоловіком розуміли одне одного, діти росли, ми працювали, відпочивали і тішилися життям. Своєю радістю ми щедро ділилися з друзями і родичами, в нас дома було завжди повно гостей, не лише в свята і в вихідні, але і серед тижня. Ми були гостинними господарями , вино і горілка лились рікою. З часом все важче ставало вставати до роботи на другий день зранку, особливо чоловікові, який приймав основний удар на себе. Пляшки на столі порожніли все швидше,  наперед закупленого запасу переставало вистарчати все частіше. Чоловік вважав справою честі упоїти гостей донесхочу, і приходилось раз чи два бігати на кут в горілчаний за поповненням.    Згодом в нас перестали залишатися недопитими пляшки – весь недопитий алкоголь осідав в шлунку мого чоловіка. Я почала протестувати – забирати пляшки зі столу, ховати недопиті, робити зауваження, просити, щоб менше пив. Як я потім дізналася з розповідей на зборах АА, одного  такого зауваження було достатньо, аби чоловік випив все, що було на столі. Сімейне життя перетворилося в суцільний кошмар п’янок і сварок. Діти стали пригніченими і заляканими, боялися залишатися самі вдома, панічно боячись, щоб батько напідпитку не брався до їх виховання. Розгойдані алкоголем нерви перетворювали звичайні побутові непорозуміння в голосний скандал. Напруга зростала, постало питання розлучення, і в паніці я кинулась до друзів і родичів – що мені робити? Хтось порадив мені Ал- Анон. Завдяки тому, що я там навчилася, мені вдалося зберегти сім’ю , скоротити число сварок і скандалів, чоловік признався, що хотів би кинути пити, і  приєднався до АА”.
    ”Я страшенно переживала, що мій єдиний син, мій улюбленець, став випивати. Я завжди відчувала, що його пиття жахливо впливає на мене – воно буквально нищило мене. А що скажуть про нас сусіди, коли побачать його в такому стані? Я мучилася від страху і сорому і не піднімала очей по дорозі до під’їзду, боячись наткнутися на когось з знайомих. Одного разу після довірливої розмови з сином він визнав, що п’є забагато і сказав, що  хотів би кинути пити. Я цілий тиждень літала, як на крилах – аж до наступної п’янки. Здавалося, що мій  світ завалився, і я відчула себе спустошеною до решти. Мені важко було працювати, тривога і страх буквально паралізували мене. Я виконувала свої обов’язки як сомнамбула, бродила по хаті, дивлячись, як він лежить в п’яному забутті, і в мене валилося все з рук – я не могла йти на роботу, довелось збрехати, що хвора. Такий ритм почав повторюватися все частіше і частіше. Він завжди вибачався і обіцяв, що це останній раз, і цей останній раз наступав знов і знов, врешті я втратила до нього рештки довіри і поваги. Я тоді ще не розуміла, що це хвороба, а не просто погана поведінка. Через кілька місяців просьб, погроз і скандалів він погодився на лікування. Це помогло ненадовго, і через рік пиття відновилося в набагато жахливіший спосіб. В наркології він почув про АА  і почав туди ходити. Через два тижні пиття почалося знову. І тут я зрозуміла, що не витримаю цього, якщо щось не зроблю з собою. В крайньому розпачі я прийшла в Ал-Анон. Найважливіше,   що я там почула, для мене було те, що мій власний стан не повинен залежати від пиття мого сина. Я мушу подбати про себе хоча б тому, щоб бути здатною йому помогти. Я мушу прийняти той факт, що мій син хворий на важку хворобу, яка не припиниться просто на моє бажання. Вибір тільки за ним, захоче він боротись за себе, чи ні. Але моє життя надто важливе, аби ставити його в залежність від чиєгось вибору, навіть якщо це людина, яку я люблю понад усе. Я зрозуміла це в Ал-Аноні.”

    Ці три життєві історії ілюструють проблеми, з якими люди приходять в Ал-Анон. Завжди є вибір – чи боротись, чи покинути узалежненого і розірвати будь-які з ним відносини. Чоловіка чи дружину покинути легше, але якщо це син, чи донька, чи батьки, тоді це майже неможливо. Люди, що пробують боротися з узалежненням, поступово самі стають жертвами. Ні, вони не спиваються ані не підсідають на наркотики, але життя їх стає некерованим, а фізичне здоров’я пропадає разом з душевним спокоєм. Вони перетворюються в співузалежнених. Життя їх повністю поглинає потреба контролювати поведінку іншої людини, і вони зовсім забувають про свої власні життєво важливі проблеми. Потреба рятування когось – це тільки одна з ознак співузалежнення. Постійні страхи, тривога, стид і почуття вини, відчуття жертви, безсоння,безнадія, депресивні стани, втрата цікавості до життя і переконання, що хтось інший є причиною всіх ваших проблем – це постійні супутники співузалежнених. Якщо в вас три і більше таких ознаки, знайте, що не лише ваш алкоголік чи наркоман потребує допомоги. Хворі ви самі. Співузалежнення – це теж хвороба, і саме від вас може розпочатися процес одужання. Не бавтеся з собою в хованки, не пробуйте себе обманути – будьте правдивими з собою і визнайте проблему. А ще пам’ятайте - наодинці боротись важко. Приєднуйтеся до тих, хто вже відважився на зміни в своєму житті  і працює над своїм одужанням в Ал-Аноні. Зрештою, ви можете відвідати як гість кілька груп і тоді вирішити, потрібно вам це чи ні. В Ал-Аноні нема обов’язкового відвідування, ані членства як такого – ніхто вас не питатиме, чого ви не ходите, нема ні вступних, ні членських внесків. Вибір завжди тільки за вами.